Туп. Туп. Туп. Швидкі кроки луною розносилися довгим коридором. Вони були майже такими ж стрімкими, як і у людини, що мчить з кимось наввипередки.

Люди у коридорі поспішно відступали вбік, почувши, як хтось наближається. Однак, щойно вони впізнали власника цих кроків, їхні обличчя майже одразу змінилися: від роздратування — до здивування, і зрештою — до теплої усмішки. Один із мисливців, який так невчасно пролив каву на свою руку, вигукнув:

— Тімліде Юн! Лишенько, Ви вже повернулися?

— Так, давно не бачилися. Як справи? Йо-ой, то Ви через мене каву пролили?

— Ні-ні! То тремор, від якого все здихатися не можу!

— Як ваше здоров’я, тімліде?

— Ха-ха, та все добренько. Швидко одужаю, не хвилюйтеся.

— Бережіть себе!

— Дякую.

Права рука Юн Біна наразі була в гіпсі, а на обличчі красувалися численні пластирі, надаючи йому дещо жалюгідного вигляду, однак його звична м’яка усмішка залишалася незмінною.

Однак це було лише напоказ. Як тільки він вийшов з людного коридору і попрямував вниз, його усмішка поступово згасла. Кроки прискорилися, і невдовзі він зірвався на біг.

Бюро управління пробудженими мало спеціальні кімнати для допитів та утримання злочинців-пробуджених. Доступ до них мали лише ті, хто мав відповідні повноваження. Ці приміщення знаходилися глибоко під землею, а дістатися туди можна було тільки ліфтом.

Юн Бін приклав своє посвідчення мисливця до сканера біля ліфта.

[Доступ підтверджено. Мисливець S-рангу Юн Бін, ласкаво просимо до Бюро управління пробудженими.]

Юн Бін, сумлінний державний службовець, повернувся на роботу одразу ж після дострокової виписки з лікарні. Він не міг спокійно спати через погане передчуття.

І, як кажуть, погані передчуття зазвичай не бувають помилковими. Щойно він повернувся, його зустріли розбитий стіл у кімнаті для допитів і Лі Сайон, що розслаблено сидів перед ним. Минуло чимало часу відтоді, як Юн Бін потрапив до лікарні, але Лі Сайон досі був тут. І, схоже, він не чинив серйозного опору — лише зламав стіл!

Юн Бін натягнуто усміхнувся.

А ось це вже погано.

І саме тому він відчував ще більшу тривогу. Якби Лі Сайон розніс всю кімнату, можна було б зітхнути з полегшенням. Але він був набагато страшнішим, коли поводився ось так спокійно.

Юн Бін негайно взявся виправляти ситуацію. Він швидко увійшов у кімнату допитів, і, щойно їхні погляди зустрілися, він одразу ж почав переконувати Лі Сайона якнайшвидше залишити бюро, пообіцявши пізніше особисто відвідати гільдію Падо.