— Того, хто увійшов всередину раніше? Хтось зі знайомих?

— Так, — хлопець кивнув, прикусивши нижню губу, і лише потім повільно продовжив, намагаючись чітко вимовити кожне наступне слово: — Я маю його знайти. Навіть якщо… Тільки його тіло.

— О, ні… А ти впевнений, що та людина у розлом потрапила? Якщо це й справді так, то тіла всередині не лишаються.

— Можливо, це було все ж підземелля.

— А це вже ускладнює справу…

— Він казав, що це займе багато часу. Щось ще знаєш?

Бе Вонву потер потилицю, виглядаючи трохи розгубленим. Однак… Це була настільки гарна можливість, що нею гріх було не скористатись. Якщо він поставить правильні запитання, можливо, йому навіть вдасться дізнатися щось про минуле хлопця.

— За таких обставин важко щось сказати напевне… Це був цивільний, що потрапив у розлом? Чи мисливець, якого ти знав? — мʼяко спитав той.

— …

Хлопець промовчав, а Бе Вонву натомість ледь помітно усміхнувся.

— Думаєш, я питаю для себе? Я ж допомогти тобі хочу.

— …Це був мисливець.

— Мисливець? Та не буває, щоб мисливець не повернувся з розлому… Хоча стривай.

Коли розлом закривається, усіх, хто знаходиться всередині, викидає до порталу, навіть якщо вони загинули. Мисливці жартували, що розломи «випльовують» усе, що їм чуже. Саме так і ніяк інакше працювала Система — це була аксіома, яку ніхто не ставив під сумнів.

Але все ж був один виняток.

— Розлом Західного моря.

Він від самого початку був іншим. Зазвичай розлом залишається відкритим, доки не вб’ють його боса, але цей зник одразу після того, як туди зайшли J та інші мисливці — ніби він чекав саме на них.

Щойно портал зник, шалена енергія, яка, здавалося, от-от поглине все Західне море, раптово згасла, а згодом зникла без сліду, залишивши після себе у морі лише велетенську порожнечу. Жоден з тих, хто увійшов у цей розлом, зрештою так і не повернувся.

Коли розлом зник, туди одразу ж вирушили кораблі та гелікоптери — шукали хоч якісь сліди. Але так нічого і не знайшли. Люди були приголомшені. Дехто тоді сказав:

— Це повністю суперечить законам Системи.