— Гей… З чого б це мало значити, що ти мені подобаєшся… Ні-ні, зажди хвильку…
Ча Відже швидко проковтнув лайку, яка ще трошки і злетіла б з його вуст. Він щиро намагався бути добрим до Лі Сайона — наскільки тільки міг, — але це виявилося зовсім непросто. Той зробив крок уперед і, зупинившись прямісінько перед Ча Відже, злегка нахилив голову набік.
— Що таке?
— Обличчя своє… Прибери його.
— Невже я Вам не подобаюсь?
Його довгі вії затріпотіли, і Ча Відже зціпив зуби. У його голові боролися два зовсім несумісні образи — зухвалий, навіть дещо різкий Лі Сайон і той добрий хлопчина у бинтах. Він цілком розумів, що це одна й та сама людина, що Лі Сайон багато чого пережив за ці роки і весь цей час чекав на його повернення. Ча Відже був вдячний йому. Щиро вдячний і водночас зворушений тим, що цей хлопець і справді виконав свою частину обіцянки, але…
Моє перше враження про Лі Сайона було… Мʼяко кажучи, таким собі.
Йому пригадалося те, як Лі Сайон влаштував побоїще прямо у провулку. А ще той момент, коли цей хлоп без сорому тицьнув йому середній палець ледь не в обличчя, а потім причепився, як репʼях… Чи радше як пʼявка.
Тому й кажуть, що перше враження — найважливіше…
Ча Відже неоднозначно глянув на Лі Сайона. Хоча, якщо так подумати, сам він тоді теж виглядав не найкраще. Тож, враження один про одного у них було, м’яко кажучи, поганеньким. Зустріч двох божевільних — ніяк не інакше. Ча Відже мимоволі замислився про себе, й у цей момент…
Варто було йому нічого не відповісти, як губи Лі Сайона ледь сіпнулись.
— Не хочете відповідати, хах… — невдоволено пробурмотів той собі під ніс.
— Ні, ти мені подобаєшся. Звісно, що подобаєшся.
Ця фраза вирвалась сама по собі, мов заготовлена відповідь оператора служби підтримки на всі випадки життя. Було очікувано, що Лі Сайона вона не влаштує. Він насупився і нахилився вперед.
Однак завжди ввічливому працівнику Ча Відже наздогнати ті чи інші висновки Лі Сайона було ну просто нереально. Той мав ще один особливий талант — всього одним нещасним реченням міг змести всю атмосферу зворушливої розмови.
Бляха, й у чому він тільки не майстер, га…
Гаразд, спокійно. Ча Відже глибоко вдихнув і видихнув. Це ж той самий хлопець, якого він так довго шукав. І він, ймовірно, пережив чимало. Треба набратися трішки терпіння та й все. Ча Відже обережно взяв Лі Сайона за руку, що метушливо смикала його маску, і, намагаючись говорити якнайм’якше, запитав:
— І що ж… Привело тебе до такого висновку?
Але особливо м’яко спитати у нього все ж не вийшло.
— Га? Ах… — Лі Сайон відвів погляд і знизав плечима. — Ви ж не збиралися зустрічатись із Юн Біном, так? Та навіть якщо й збиралися, то не зараз, правда ж?