Щойно Лі Сайон трохи прийшов до тями, як тихо вилаявся собі під ніс і, зморщившись від болю, одразу схопився за голову. Обличчя у нього було блідим, ніби після безсонної ночі.

— …Де це я? І чому…

— …О, я сам би хотів це знати.

Ча Відже хотів було ще щось сказати, але затнувся, коли Лі Сайон підхопив пальцями край фартуха і підняв його. Прямо посеред його грудей сумно розплилась блакитна жаба.

— І що це за фартух узагалі?

Ча Відже лише розвів на це руками, бо і сам гадки не мав, що тут взагалі коїться. Схрестивши руки за спиною, він ніяково провів очима по кімнаті.

— …Теж не знаю.

— …Хах.

Лі Сайон сперся ліктями на раковину й опустив голову на холодний акрил, важко зітхнувши. Ча Відже обережно підійшов ближче й присів поряд на плитку.

— Іди звідси, — сухо буркнув Лі Сайон.

— Не піду.

— …Бісиш.

Ча Відже притулився до білосніжної ванної і крадькома глянув на Лі Сайона. Той, на щастя, після «бісиш» більше нічого не сказав. Він мимоволі прислухався до чужого дихання, що поступово вирівнювалось.

Коли душа Ґьоль перемістилась у цей світ, у реальності вона знепритомніла…

То і їхні тіла, його і Лі Сайона, у реальному світі так само гепнулися, неначе їх хтось вимкнув? У Ча Відже пересохло в роті. А раптом, перш ніж Лі Сайона сюди затягнуло, він був на рейді підземелля? От же бляха.

Та клята ж ця Система… Як можна отак нас брати і висмикувати з реального світу?!

— А ти… Що робив? — обережно спитав Ча Відже, ворухнувши голими пальцями ніг.

— …Що я робив? — Лі Сайон трохи підвів голову й зиркнув на нього. Куточки його губ невдоволено скривились. — Був на зустрічі з членами гільдії…

Бляха.

— Обговорювали еродовані підземелля.