Два з половиною місяці тому.
Минуло близько двох тижнів і двох днів відтоді, як Лі Сайон занурився у глибокий сон. Бе Вонву, з синцем під оком і з голови до ніг обмотаний бинтами, зібрав кількох людей. Серед них, хоч він того й не знав, був і Ча Відже. Саме він і залишив відбиток свого кулака на обличчі мисливця одинадцятого номера — постійного клієнта ресторану похмільного супу.
— …
— …
— …
Невеличка група, запрошена особисто Бе Вонву, зібралася в залі засідань гільдії Падо. Хоч склад він добирав ретельно, але у кімнаті запанувала достобіса незручна тиша. Люди сиділи навколо великого столу, тримаючи між собою відстань.
J, Бе Вонву, Юн Бін, Со Мінґі, Юн Ґьоль, Хон Йесон…
Навіть Ча Відже, відомий своєю безсоромністю, сьогодні низько тримав голову. І це було цілком виправдано — він набив пики більшій частині присутніх, але сам, щоправда, цього не пам’ятав. Добре, що хоч маска приховувала його обличчя. Краєм ока Ча Відже зирнув на Юн Біна, у якого голова була обмотана бинтами…
— …Як ти? — обережно спитав Ча Відже.
— Гм? О, ні, все гаразд. Мене Нам Вуджін підлікував, — м’яко усміхнувся Юн Бін, наче намагався його заспокоїти, але…
— А що це Захисник з синцем під оком? Хто його так?
Навіть завжди спокійний Юн Бін здригнувся від невинного, та майже знущального питання Хон Йесона. Ча Відже ж вдав, що нічого не помітив, а Бе Вонву тим часом продовжував прикладати варене яйце до ока.
— Тихіше там, — пробурчав той.
— Так йому й справді хтось вмазав?
— Ні.
— Ну все, досить цього цирку.
Аж раптом двері з грюком розчахнулися, й тиша в кімнаті стала гострою, мов лезо ножа. У повітрі повисла задушлива, холодна ворожість. Нам Вуджін, на кого й обрушився цей шквал, тільки злегка підняв підборіддя.
— Це тепер мода у мисливців — так гостей зустрічати? Мені особисто байдуже, але от учениця у кутку, здається, зараз зомліє.
Усі погляди звернулися до Юн Ґьоль, що сиділа в кутку стола. Вона зблідла, а по обличчю котився піт, неначе вона щойно прокинулася від страшного сну. Бе Вонву поспішно приглушив вбивчу ауру, що ненароком вирвалася назовні.
— Ой… Вибач. Ми не навмисне. Просто… Всі на межі.