Протягом двох з половиною місяців Ча Відже невтомно працював — із Со Мінґі, який весь цей час був поруч, гільдією Падо, що прикривала його спину, і підтримкою високопоставленого держслужбовця Юн Біна. Раз за разом він зачищав розломи та підземелля, не даючи собі ані дня перепочинку.

За цей час він встиг переконатися у тому, наскільки вміло Юн Бін скеровує громадську думку, користуючись своїм впізнаваним обличчям. Не дарма той монополізував усі державні кампанії — за вісім років зі старанного колеги він обернувся на справжнього лиса.

Та, схоже, тимчасові засоби на кшталт гасел «Герой, що повернувся через 8 років, аби знову врятувати країну!» починали втрачати свою силу. Особливо після того, як під сумнів почали ставити й самого Лі Сайона.

Було б добре, якби з’явився гігантський монстр.

Народ, що колись аплодував поверненню J, дедалі частіше сприймав його зусилля як належне. Герой же. Якщо станеться лихо, він прийде, це ж очевидно. Песимістично налаштований Бе Вонву, з яким Ча Відже іноді перетинався, щоразу невдоволено бурчав:

— Нічого в цьому немає очевидного. Люди в наші дні стали такими безпечними.

Ча Відже тільки знизував на це плечима. Його вже давно подібним не здивуєш.

Великий палець мимохідь ковзав по екрану — він бездумно гортав заголовки, аж раптом завмер. На екрані з’явилось фото — чоловік середнього віку з хижим, мов у тигра, обличчям і сивим волоссям, Сон Чохон, а під фото був заголовок:

[Чому герой досі мовчить? Таємниця розлому Західного моря]

— …

Він кинув телефон у шухляду біля дивана.

— Ох, ще й голова тріщить…

Тап, тап, тап…

Пальці, що барабанили по шкіряній поверхні, нарешті завмерли, й у будинку Лі Сайона запанувала гнітюча тиша. За словами Со Мінґі, той прокидався навіть від найменшого звуку, тож квартиру обладнали системою повного шумопоглинання.

Але Ча Відже не знаходив у тому спокою. Відтоді, як він вирвався з розлому Західного моря, лише шум давав йому змогу бодай на кілька годин забутися уві сні.

Він закотив широкий рукав сорочки. На лівому зап’ясті поблискував зламаний сріблястий годинник. Із трьох пар стрілок лише одна все ще ледь помітно тягнулася вперед.

Останній шанс.

Коли зупиниться остання стрілка, він досягне успіху чи все ж зазнає чергової невдачі?

Ча Відже зняв годинник і поклав його на підлокітник. Увімкнувши восьмигодинне відео з шумом дощу, він зручніше влаштувався на м’якій подушці і невдовзі заплющив очі. Можливо, саме думка про те, що за стіною лежав Лі Сайон, робила його самотність не такою нестерпною.

І незабаром він заснув.