Ганібі, яку він раптово схопив за плечі, розгублено озвалась:

— Як я вже казала, Лі Сайона бачили в Інчоні близько чотирьох годин тому. Ну, ти ж знаєш, він частенько туди їздив, та і загалом зазвичай робить, що заманеться. Я все думала, що він щось своє мутить і відмазки паралельно видумує… — помітивши вираз обличчя Ча Відже, вона здивовано звела брови. — Але, може, у нього й справді були проблеми зі здоров’ям?

— У тебе є фото?

— То ж Мисливський канал, яке там фото…

— Со Мінґі!

— Чую, чую.

Со Мінґі несподівано висунув голову з тіні Ча Відже, на що Ганібі аж відсахнулася.

— Я-якого… А він тут що забув?

— Бо наразі клієнт — мій начальник. Я поки гляну Мисливський канал, а ви, клієнте, телефон перевірте. Якщо Ганібі права, то вам мали б уже написати.

Со Мінґі витягнув з тіні руку й подав йому телефон для екстрених викликів. Щойно той увімкнувся, екран залило шквалом пропущених дзвінків. Й усі вони були…

Від Юн Біна.

— …

Ча Відже прикусив нижню губу. Земля ніби похитнулась під його ногами. Вагаючись десь з хвилину, він усе ж натиснув на зелений значок виклику. Гудки перегукувалися зі шквалом тривожних думок.

Лі Сайон і справді прокинувся?

Так раптово?

Ніхто не знав, скільки часу мине, перш ніж він нарешті прокинеться. Усі лише й казали, що найкращим варіантом буде просто чекати. Але Лі Сайон прокинувся ні з того ні з сього й одразу ж поїхав до Інчона? І нікого не попередив?

Навіть мені не подзвонив?

— …

Піп.

— Юн Біне.