— …J?

— Мисливцю Нам Вуджіне? — перепитав Ча Відже. — Чому це ви взяли слухавку?

Нам Вуджін, здається, теж розгубився, але Ча Відже — ще більше. Вимірений роками досвід навчив його готуватися до найгіршого.

Якщо відповів цілитель, отже, Юн Бін чомусь не зміг, а це, найімовірніше, означало, що з ним щось сталося.

Щось сталося?..

Але ж ми зовсім нещодавно розмовляли…

Тільки-но Ча Відже зціпив зуби, як саме в цю мить з динаміка прорвалися приглушені голоси:

— Сказати йому? Можна?.. Чи не варто? Що?..

— Гей, хвилинку. Я тобі що, посередник якийсь? Дай-но я сам з ним поговорю.

І після короткої паузи пролунав знайомий, спокійний голос:

— J, вибачте, що не зміг вам одразу відповісти.

— Юн Біне, щось трапилось?

— Нічого серйозного… Лі Сайон і справді прокинувся? Як він?

Ча Відже глянув на Лі Сайона. Той так і лежав у нього на колінах, згорнувшись клубком і сховавши обличчя у долонях. Румʼянець з його обличчя майже зійшов, але очі були такими ж набряклими.

— Так… Здається, з ним усе гаразд, але виникла одна проблема, тому мушу негайно йти до Хон Йесона, — відповів Ча Відже і прикрив чужі очі долонею.

— Проблема?.. Що ви маєте на увазі?

Ча Відже намагався зібрати думки до купи, але змучений мозок, який уже кілька днів не знав сну, зміг видати лише щось на кшталт: «Тепер у цьому світі двоє Лі Сайонів». Схоже, він був ще більш виснажений, ніж уявляв собі. Але варто було йому поглянути на Лі Сайона, як напруга, яка тиснула на нього весь цей час, остаточно спала.

— Я… Не зможу це пояснити по телефону, — зітхнувши, нарешті відповів Ча Відже.

Рука сама потягнулася до щоки Лі Сайона, і він злегка її смикнув. Той зморщився, так і не розплющивши очей.

— А я певний час буду зайнятий. Гм-м… — міркував уголос Юн Бін, а потім додав:  — Ну що ж, послухаю вже згодом. А поки… Ви не проти, якщо я передам перепустку Со Мінґі?