Бляха, я скоро з глузду зійду.
Пальці зрадницьки здригнулися, а серце шалено калатало в грудях і вперто не хотіло заспокоюватися.
Тьохк, тьохк, тьохк…
Це була зовсім інша тривога, ніж під час бою з монстром. Ча Відже був збуджений — і справа була точно не в страху, а в чомусь набагато небезпечнішому.
— Тобто ти цілуєшся зі своїм молодшим братом? — знову і знову в його вухах лунав млявий голос.
А ти б зміг? Зміг би на моєму місці?
Його внутрішнє консервативне «я» раптом виринуло з глибин підсвідомості, осудливо вказавши на нього пальцем, і… Ча Відже все ж довелося із ним погодитися.
Так, за всіма тими переконаннями, що супроводжували його крізь роки, він не мав жодного права поцілувати свого брата. Але ж Ча Відже вже не раз…
Блядство…
…переступав цю межу разом із Лі Сайоном. І хоч би як не намагався себе виправдати, першим поцілував Лі Сайона саме він. Навіть зараз Ча Відже не відвернувся від чужих губ, а прийняв цей достобіса приємний поцілунок. Йому жахливо подобалося тепло, що торкалося його тіла. Ба більше, він уже майже залежав від цих дотиків. Ще трохи, зовсім трохи…
Угх, та зберися вже!
Ча Відже з розгону вдарився потилицею об опору. Різкий біль ледь-ледь повернув його до тями.
Я остаточно з'їхав з глузду…
Він потер потилицю й важко зітхнув. Здавалося, велика долоня й досі ніжно стискала його шию, а у вухах ще бринів тихий сміх і лукавий шепіт, що змушував серце битися швидше. Пальці мимоволі стискалися, а жар, що здійнявся всередині, не вщухав так само, як і пекуче тепло на його щоках.
Хоч уже й настала весна, але ввечері було все так само прохолодно. Легкий вітерець лагідно перебирав його волосся, а десь зовсім поряд сюрчав цвіркун. Ча Відже повернув голову й бездумно поглянув на небо. Білої діри крізь бар'єр зовсім не було видно.
— Тому добряче все обдумай. Хто я для тебе і чого ти насправді хочеш. І припини вже суперечити самому ж собі.
І ким же для нього насправді був Лі Сайон? Усе, що Ча Відже колись вкладав у поняття «брат», вже давно втратило сенс. Вони обрали неправильний шлях і зайшли надто далеко, аби повернути назад.
То на якому ж шляху вони тепер? І чого Ча Відже насправді хоче від Лі Сайона?
Я…
Та щоразу, як тільки він намагався зазирнути глибше у власні почуття, пам’ять одразу підкидала йому те, як чорний язик ніжно пестив його рот зсередини. Ча Відже потер обличчя і, смикнувши себе за волосся, різко підхопився. Щоб прогнати всі ці дурні думки, треба просто трохи розворушитися та й все. Хоча уникнути погляду Лі Сайона, звісно же, у нього не вийшло.