Навіть якщо Ча Відже і не знав, хто зробив це фото, але він точно знайде цього виродка й змусить того за це заплатити. Він ледве стримував у собі свербляче бажання знести комусь пику, тож тихенько відступив у сторону, ігноруючи смішок поряд з вушком.

— Сайоне, J тебе на руках носить, хоч би спасибі сказав.

Та просто замовкни вже, будь ласка.

Ча Відже зціпив зуби. Безглузда, хоч і щира підтримка Бе Вонву, яка водночас звучала як урок етикету, навряд щось змінила би. Він краєм ока встиг помітити, як у Лі Сайона ледь-ледь сіпнувся куточок губ. Схоже, тікати вже було нікуди.

Шурх, шурх.

У кімнаті виразно зашелестіла газета. Він вловив легкий сміх, і саме тоді чиясь рука м’яко лягла йому на плече, потягнувши за собою солодкий запах.

— …Дякую? — дражливо прошепотів йому на вушко Лі Сайон.

Це так звучить вдячність?

— Ох лихо, вибачте. З почуттями в нього туго, але насправді він хороший хлопець, — ніяково гмикнув Бе Вонву, поводячи себе, немов бабця Лі Сайона.

— Ага, звісно.

— Таких, як він, мало…

Може, поки він намагався вибратися з розлому Західного моря, слово «хороший» встигло змінити значення? Ча Відже завис, не знаючи, що й відповісти, Бе Вонву тим часом потер руку, а Лі Сайон, все ще ліниво висячи на його плечі, примружив очі.

— Болить?

— Га? Та ні… Там нічого страшного, просто останнім часом якось дивно ниє. Питав у лікаря, а він каже, що з кістками і м’язами все в порядку, — Бе Вонву легенько постукав себе по передпліччю й знизав плечима. — Може, сходити на акупунктуру. Хай там як, а головне те, що ти нарешті прийшов до тями. Нам ще багато чого варто обговорити. Генеральна Асамблея вже на носі. Було б проблемно знову тебе заміняти.

— Генеральна Асамблея? А це ще що? — насупився Лі Сайон.

— Ох! Ти ж узагалі не в курсі. Ну, її створили лише два місяці тому. З чого б мені почати…

— Спершу, — перебив його Лі Сайон і кивнув у бік коридору. — Зайдемо всередину. Це, ймовірно, займе не мало часу.

Невдовзі вони вже сиділи у вітальні. Лі Сайон переодягнувся з халата у зручний домашній одяг. Разом із Ча Відже вони влаштувалися на довгому дивані, а Бе Вонву зайняв самотнє крісло навпроти.

— Ти ж бачив, що надворі, правильно? І розумієш, що взагалі коїться? — кивнув той у бік великого вікна.

— Приблизно, — відповів Лі Сайон байдужим тоном.