Одними лише стегнами він легко підняв Ча Відже вгору. Ступні, які щойно впевнено стояли на землі, тепер висіли в повітрі. Звісно же, він звик дивитися на людей згори, але точно не ось так. Ча Відже розгублено поклав долоню на обличчя Лі Сайона, намагаючись відштовхнути його від себе.
— Зізнання? Про що ти взагалі? Гей! Ти здурів? Не лізь до мене!
Але…
Немов лише цього й чекаючи, щось вологе ковзнуло між його пальцями. Крізь щілини між розчепіреними пальцями він побачив фіалкові, злегка примружені від задоволення очі. Його пальці здригнулися, а дивне лоскотливе відчуття мимоволі сколихнуло його серце.
— Не клич мене «гей».
— Прибери свій язик!
— Це ж ти перший поклав мені руку на обличчя.
— Бо ти сам підставив обличчя. Негайно мене відпусти.
— Якщо не прибереш руку…
Лі Сайон злегка нахилив голову вбік і почав легенько покусувати кінчик його великого пальця. Блядство. Ча Відже заплющив очі й швидко відсмикнув руку. У відповідь на це почувся низький, ледь чутний смішок. Щоразу, коли він чув цей сміх, його тіло мимоволі здригалося. Добре хоч, що він був у масці, бо навіть страшно уявити, який в нього зараз вираз обличчя.
— Ти ж усе це розігруєш тільки для того, щоб я хоч… — сам не знаючи навіщо, різко буркнув Ча Відже.
Але так і не встиг закінчити. Навіть якщо ті сльози на очах Лі Сайона були грою, все ж той погляд прошив його серце наскрізь.
— Одними здогадками не обійдешся. Скажи, скільки мені ще чекати?
Навмисно чи ні… Та правда була в тому, що він справді змусив Лі Сайона чекати. Напруга між ними швидко розтанула, а його голос став м’якшим і трохи стриманішим:
— …хоч щось сказав.
— Я лише тому й заходжу так далеко, бо інакше з тебе нічого не витягнути.
Слова Лі Сайона прозвучали просто й невимушено. Він зробив кілька кроків уперед, не випускаючи Ча Відже зі своїх рук. За мить стегна Ча Відже вдарились об холодні металеві поручні. Спробувавши відвести погляд, він трохи відхилився назад. Під ним розкинувся міський пейзаж, що тягнувся аж до самого горизонту. По щоці ковзнув холодний вітер, і його попелясте волосся затріпотіло.
— Важко з тебе вибити відповідь, а ще важче — зрозуміти, що ти думаєш насправді.
Без рук Лі Сайона Ча Відже відчував, ніби ось-ось впаде.
— Ти звик усе до останнього тримати в собі…