Юн Ґьоль не до кінця розуміла, що відбувається, та знала одне — якщо вже J з’явився тут потайки, то на це має бути досить вагома причина. Хоча в тому, наскільки це було потайки, вона вже й сама сумнівалася. Стиснувши губи, Юн Ґьоль рішуче кивнула.

— Я скажу вчительці й вийду до вас на наступній перерві.

— У тебе ж проблем не буде?

— Якщо скажу, що мене викликало Бюро управління пробудженими, все буде гаразд. Просто почекайте трошки.

J ледь примружився і невдовзі холодно всміхнувся.

— Переноска потрібна? Багатенько ж ви замовили, — злегка кивнувши, голосніше спитав Ча Відже.

— Так! — радісно крикнули у відповідь подруги Юн Ґьоль.

Він дістав переноску з крафтового паперу, схожу на ті, що використовують у кав’ярнях, розклав її й поставив усередину стаканчики з ттокпоккі та дерев’яні шпажки. Юн Ґьоль підхопила переноску, ледь йому вклонившись, а Дайон, чіпляючись за паркан, вигукнула:

— Оппо, а як довго ви тут будете?

— Га? Я?

Оппа? Вона взагалі розуміє, хто він такий?! Юн Ґьоль аж жахнулася від такої фамільярності подруги. Ча Відже здивовано ткнув пальцем собі в груди, а Дайон завзято закивала.

— Та скоро поїду, — потираючи потилицю, він відповів.

— Ні, залишайтеся тут продавати! Я всім розповім про вашу забігайлівку. Ви й уявити не можете, скільки у мене друзів!

— Ні-ні, не треба. Людей і так уже вистачає.

— Тоді ми можемо ще забігти до вас під час обідньої перерви?

— А у шкільну столову вам хіба не треба?

— Ттокпоккі виглядають набагато смачніше.

— Їжте те, що вам старанно готують у школі, а не всяку шкідливу їжу, як ттокпоккі.

Ча Відже махнув на них рукою, наче кажучи, щоб вони вже йшли. Юн Ґьоль кивнула, передала переноску через паркан і знову легко перестрибнула через нього.

Перевіривши час, вона побачила, що перерва майже скінчилася, і поспішила повернутися з подругами назад до класу. Озирнувшись востаннє, вона побачила, як Ча Відже вийшов із фургона й почав складати речі.