Ча Відже переводив погляд з одного телефону на інший. Дванадцять пропущених дзвінків від Лі Сайона та повідомлення від Юн Біна. Він глибоко зітхнув і потерся лобом об кермо. Усе, чого йому зараз хотілося, — це кинутися до гільдії Совон і витрусити з Нам Вуджіна відповіді. Але…

— Роби, що тільки забажаєш. Бо тепер у тобі нарешті вкорінилися сумніви.

У цей момент у його голові пролунав голос Лі Сайона — єдині пута, здатні стримати Ча Відже.

Так, добре. Лі Сайоне, цього разу ти переміг.

Ча Відже підняв голову. Юн Ґьоль дивилася на нього з тривогою в очах.

— Ґьоль, тобі є куди піти? — знявши кепку, що зсунулася трохи нижче, заговорив він.

— Куди піти? Ну, мабуть, додому?..

— Твої батьки не подумають нічого дивного?

— Ох, вони обидва на роботі, тож…

— Тоді я тебе підвезу.

— Га? Гм, ну, я не впевнена, але… У вас же ще є справи, хіба ні?

— Є, але… — пробурмотів Ча Відже, потираючи великим пальцем телефон, що показував пропущені дзвінки від Лі Сайона. — Мене дехто чекає.

— …

Він простягнув їй інший телефон.

— Можеш записати свій номер? Я зв’яжуся з тобою, якщо щось трапиться.

— Ах, добре.

Юн Ґьоль швидко набрала свій номер, і, зберігши його, Ча Відже тихо зітхнув.

Висадивши Юн Ґьоль, Ча Відже припаркував фургон в провулку неподалік від гільдії Падо. Однак, чисто технічно, його припаркувала таки золота рибка.

Щойно він натягнув на себе маску та переодягнувся, золота рибка сама від’їхала з вантажівкою. Зручна здібність, нічого й сказати. Цокнувши язиком, Ча Відже попрямував до будівлі гільдії Падо.