— То як? Хочеш піти зі мною?

Замовкни.

— Ох, не дивись на мене так~ Це ж був його власний вибір.

Замовкни.

— Я лише трохи допомогла. Там він би просто загинув. Хоча, зізнаюсь, і мені перепало дещо в той час. Назвімо це взаємною вигодою?

Замовкни!

— Було б чудово, якби він був досі живий… Я б дозволила йому знову возз’єднатися з J.

…Що?

На мить його тіло зрадницьки втратило всю силу. Ґайон пробурмотіла це майже зі співчуттям, а потім поглянула на J. Вона склала руки в молитві і яскраво усміхнулася.

— Ох, у лабораторії, де він перебував, стався нещасний випадок… Тож, усі померли? Дослідники, піддослідні… Хоча деякі дані таки залишилися.

Вона не знає, що Лі Сайон — той самий хлопчик?

Чи це можливо? Думки закрутилися вихором. Юн Бін і Бе Вонву, щойно отримавши інформацію, вирушили до лабораторії та врятували Лі Сайона, який розплавив її й утік… То, може, Ґайон справді не знає? Або те, що він знає, відрізняється від правди?

— …Що за нещасний випадок? — незворушно спитав Ча Відже.

— Гм-м, чула, що вибух~ Мені пощастило бути в іншому місці. Бюро управління пробудженими так ретельно охороняло ту будівлю, що я й близько не змогла підійти…

— …

— Інакше я б показала тобі його. Шкода, правда. Але~ Цей милий друг створений на основі тих самих даних.

Істота повільно повернула голову й зупинила погляд на Ча Відже. З-під фільтра стікала чорна отрута, а його спотворена, понівечена шкіра, ймовірна, була наслідком тієї ж отрути. Лі Сайон колись виглядав так само.

Чи була ця потвора чиїмось сином? Невже ніхто не шукав його? Але в його тьмяних очах не лишилося ані волі, ані самосвідомості. Він знав лише, як підкорятися і битися…

— Хіба ти не щасливий? Перед тобою — дарунок, який він по собі лишив.

— …