Одного дня, якраз напередодні великого корейського свята Чусок¹, постійні відвідувачі раптом запитали Ча Відже:

— Ресторан буде зачинений на Чусок?

На це він лише сухо відповів:

— А коли у малого бізнесу бувають свята?

Мисливці виглядали цілком і повністю задоволеними цією відповіддю. Минув час, і нарешті настало свято Чусок. Ча Відже стояв перед вітриною в супермаркеті, глибоко замислившись. Усе ж таки сьогодні Чусок, тож хіба не варто приготувати кілька святкових страв, які сподобаються Пак Хаюн і бабусі?

Можна, звісно, просто купити все це на ринку, але чи не буде краще зробити самим…

Діти люблять щось руками місити, правда ж? Тепер навіть іграшки зі справжніх слаймів роблять, бо, як кажуть, дрібна моторика важлива для розвитку. Хаюн має сподобатися робити сонпьон².

Ча Відже перевів серйозний погляд на велику вітрину з товарами до Чусоку. Як і очікувалося, там стояли набори для поминань, різноманітні чони³ та інгредієнти для сонпьона. Першим він схопив кунжут.

Хаюн не любить боби, тож краще візьму кунжутну начинку…

Він глянув на телефон і швиденько перевірив в інтернеті рецепт сонпьона. Кунжут, цукор, клейке рисове борошно… Може, зробити ще й із полином? Бабусі, мабуть, сподобається саме такий варіант. Раз уже взявся, слід приготувати й чон, бо яке свято без чогось смаженого?

Звичайні круглі котлетки нудні… А які ж іще бувають? На шпажках, із тріски, із цукіні… Якщо вже готувати, то краще щось різноманітне, чи не так?

Сам того не помітивши, Ча Відже почав закидувати то ті, то інші продукти до кошика.

Гуп, гуп, гуп.

Коли він нарешті вийшов із магазину, у його руках були дві важкі сумки.

— Дякуємо за покупку~

…Чи не забагато я придбав?

Сумки, набиті до країв, наче мішок Санти, натягнулися так, що полуничний малюнок уже мало не тріскався. Важко зітхнувши, Ча Відже глянув на небо й поплентався далі. Ну, нічого. Якщо щось залишиться, можна буде подати як закуску в ресторані.

Та він і гадки не мав, наскільки тоді помилявся.

Ш-ш-ш, ш-ш-ш…