У мертвій тиші Ча Відже повільно водив підошвою по підлозі.
Скрип, скрип…
Лишень цей монотонний звук допомагав йому зберігати спокій. Він обережно поклав долоню на груди Лі Сайона, щоб перевірити його пульс, а потім нахилився до Хон Йесона й притиснув пальці до його носа. Нам Вуджін, який пішов по інструменти, досі не повернувся, а оскільки навколо нього не було жодного сліду чи ознаки присутності інших людей, Ча Відже поволі почав занурюватися в давно забутий страх.
Хон Йесон розплющив очі приблизно через двадцять хвилин.
Скрип, скрип…
Раптом пролунав різкий звук, наче чимось шкрябали по підлозі. Він потер пульсуючі скроні, підвівся й побачив J, який спокійно сидів на стільці, водячи довгим мечем по підлозі й спостерігаючи за ним.
— …Убивця? — кліпнувши очима, невпевнено запитав Хон Йесон.
Він одразу ж заплющив очі, готуючись до гаркання, але J, відкинувши меч убік, підійшов до нього й присів поряд, уважно його оглянувши.
— Ти… У порядку?
— Га? Так. А що?
— Твої груди… Гаразд, неважливо.
Все ж таки він власноруч встромив той меч у себе. J, тобто Ча Відже, кинув швидкий погляд на меч, що лежав осторонь, і проковтнув слова, що мимоволі підкотили до його горла. Жодної рани на тілі Хон Йесона не лишилося, а сам він, здивовано кліпнувши очима, відкинувся на руки й байдуже знизав плечима.
— Ох, це? Не переймайся. Я дозволив йому позичити моє тіло.
— З тобою ж усе точно гаразд?
— Та все добре! До того ж він знав набагато більше, ніж я. Коли дозволив йому це, у голові з’явилася ціла купка знань. Тож усе було не так уже й погано.
— …
— І ще… — Хон Йесон провів пальцем по губах, а в його очах промайнули бліді символи. — Лі Сайон більше не мусить робити це. Тепер він став приманкою.
— …
— Він ховався довше, ніж Лі Сайон, тож буде куди привабливішою ціллю.
— То він… Передав тобі всі ці знання?