По шкірі мимоволі пробіг колючий холодок, неначе його й справді торкнулась чужа злість. Гучно зітхнувши та так, щоб усі точно почули, Скумбрія засунув окуляри в кишеню своєї майки й дістав звідти чергову цигарку, запаливши її наступної миті.

— То-о… Гільдія Совон також пала? Чи Юн Бін загинув? Бо гадається мені, інакше ви б сюди не прийшли.

— Даремно сподіваєшся, з обома все гаразд, — відповів за нього Лі Сайон.

Скумбрія кинув на того короткий погляд, а після на Ча Відже й тихо пирхнув.

— Тоді, може…

— …

— J уже однією ногою в могилі, раз Лі Сайон тиняється за ним хвостиком.

Очі Ча Відже округлилися. Що? І цей хлоп теж у курсі? Струсивши попіл із цигарки, Скумбрія озирнувся.

— Хай там як, мені більше нічого додати. Ви й так намучилися, добираючись у цю глушину, тож ідіть уже. Безпечної вам дороги.

— Твій старший брат.

Ноги Скумбрії, вкриті попелом, завмерли одразу ж після слів Лі Сайона.

— Якби його можна було врятувати… Що б ти в такому разі додав?

Ах, то це таки молодший брат.

А я все зрозуміти не міг через волосся й окуляри.

То вони… Належали старшому братові?

Скумбрія повільно повернув голову. Крізь пасма волосся, що знову впали на його обличчя, у Лі Сайона втупилися налиті кров’ю очі.

— Дарма.

Темно-синя, лиховісна аура спалахнула за його спиною, коли він, зціпивши зуби, заговорив далі:

— Краще сто разів подумай, перш ніж таке казати.

Розвівши раніше схрещенні ноги, Лі Сайон підвівся й неквапно підійшов ближче, щоб поглянути на Скумбрію зверху-вниз.