Вони зв’язалися з Ганібі, однак у відповідь почули лише те, що Романтичний провідник і досі блукає у своїх снах. Не маючи більше часу зволікати, вони вирішили повертатися на старенькій машині Скумбрії. Колись вона належала Чан Місук, а Ча Відже навіть мав нагоду пару разів на ній прокататися. Перед від’їздом Скумбрія зібрав пакунки з їжею біля свого будинку й залишив їх на порозі іншої оселі.

— Це для бабусі, яка живе сама.

— А інші?

— Повернулися в море.

— …

— Бабуся теж скоро піде. Вона вже почала мутувати.

Скільки ще людей, сіл, міст і країн отак щезне? Ніхто не знав. Кінець поволі накривав усе попелястою завісою, безшумно занурюючи світ у забуття.

Кілька золотих рибок ліниво кружляли біля керма. Скумбрія сидів за водійським сидінням, Лі Сайон, згорнувшись, тулився на пасажирському сидінні, а весь задній ряд займав Ча Відже. Більшість доріг перетворилися на пустку, тому їм лишалося їхати заплутаними стежками, які ще не поглинуло відбілювання. Від чергової купини під колесами до горла ще сильніше підкотила нудота, тож Ча Відже заплющив очі, намагаючись придушити це бридке відчуття.

А коли він знову їх розплющив, то вже опинився в лікарняній палаті, оточений усілякими м'якими, теплими речами.

Коли я вже зможу звідси піти?

Пильно вдивляючись у білу стелю, Ча Відже цокнув язиком. Час, невтомний як завжди, невпинно вислизав з його рук.

Реальність, гільдія Совон.

Коли Нам Вуджін натиснув на панель біля дверей, щільно зачинені металеві двері тихо розсунулися, і крізь щілину вирвалася хвиля задушливого жару. У тьмяній кімнаті сидів, схиливши голову, скутий чорними ланцюгами чоловік. З різних частин його тіла стирчали невеликі шипи, а по всій кімнаті то тут, то там проступали обвуглені плями.

— Леле… То це і є Меттью? — Ґайон усміхнулась.

— Навіть не думай про якісь витівки, — холодно огризнувся Нам Вуджін.

— Та з чого б я стала про таке думати? Ви ж самі все зробили, а я і пальцем не торкалася його, пам’ятаєте? І ефективність ви також перевірили власноруч. От же недовірливий.

Її голос звучав нарочито безтурботно. Трохи раніше вона віддала йому покрокову інструкцію для створення антидота, пояснивши, що він усе одно не повірить нічому, зробленому її руками. Тож вона відійшла вбік, дозволивши Нам Вуджіну приготувати все самому. Він перевірив антидот на піддослідному, якого прислало Бюро управління пробудженими… І він спрацював.

— О! Ваш антидот вийшов досить вражаючим. Дай вам ще трохи часу — і точно довели б його до ідеалу. Це, певно, дається взнаки ваш попередній досвід роботи лікарем… — весело щебетала Ґайон.

— Мені не потрібні порожні лестощі. І так зрозуміло, що я запізнився.