Шурх, шурх.

Трава хитнулась, а за мить між стеблами визирнула маленька голівка…

— Квок-квок?

Блискуче тільце та очі, схожі на чорні боби. То був Ккокко, супутник Хон Йесона. Він схилив голову, розглядаючи Лі Сайона та Ганібі, яка вмить насупилася й тицьнула в того пальцем.

— Стривайте, це ж курка Хон Йесона?

— Схоже на те.

— І чого її сюди принесло?

— Може, привітатися прийшла.

— Коли я погрожувала спалити цілу гору, вона й пір’ячка не показувала.

— Мабуть, просто не хотіла з тобою розмовляти.

— Угх, нічого в ній симпатичного нема!

Ігноруючи бурчання Ганібі, Ккокко хитнув головою з боку в бік і, підійшовши до килимка, уважно оглянув з усіх боків Ча Відже, загорнутого в пальто, а тоді раптом широко розправив крила.

— Кукуріку! Квок-квок!

— Що він каже?

— А мені звідки знати?

— А що ти взагалі знаєш?

— Більше за тебе це точно.

Золотаві очі зустрілися з фіалковими, й у різні сторони вмить полетіли іскри. Тільки-но ці двоє стиснули кулаки, як Ккокко похитав головою й важко зітхнув.

— Квок…

— Він що, щойно зітхнув?