— Лі Сайоне! Що тут відбу…

Юн Бін, який біг слідом за Лі Сайоном, затнувся на півслові, судомно втягуючи повітря.

Лі Сайон обережно тримав руку Ча Відже. Його нігті були просто в жахливому стані. Наскільки ж сильно він щойно дряпав підлогу? Вони були зламані, шкіра здерта, а під нею виднілося голе, криваве м’ясо. Лі Сайон швидко оглянув безлад довкола — плями крові, відбитки рук, розмазані по дерев’яній підлозі та розкиданих навколо книгах, і та невідома напівпрозора рідина.

Лі Сайон знав, що це. «Його» спогади підказували йому.

— Я приведу лікаря!

Звук поспішних кроків стих удалині. Лі Сайон не обійняв Ча Відже міцніше, але й не поклав його на підлогу. Він знав, що їм краще було б тримати деяку відстань, та не міг змусити себе відпустити його. Лі Сайон витер вологу щоку тильною стороною долоні. Навіть у непритомному стані Ча Відже дихав рвано. Лі Сайон притулився вухом до його грудей — чуже серце калатало занадто швидко.

— …Хьоне.

Ча Відже, який тягнувся руками до порожнечі. Його руки, його погляд тягнулися до Лі Сайона. Або ж… Таки не до нього. Чи бачив він хоч щось? Ні. Лі Сайон зрозумів це майже одразу. Ці чорні очі, що тривожно блукали в порожньому просторі, не в змозі знайти, за що зачепитися.

Він нічого не бачив.

Лі Сайон зціпив зуби. Під світлом ламп попелясте волосся Ча Відже виглядало майже білим.

Відколи?

Відколи в нього почав падати зір? Чи траплялось щось подібне раніше? Лі Сайон порпався у спогадах, які не належали йому, та абсолютно нічого корисного в них не міг знайти.

Такого раніше ніколи не траплялося.

Хоч який би біль не відчував Ча Відже, ніколи раніше він не виглядав таким слабким.

Голова йшла обертом. Досі ж усе було гаразд.

Хіба ні?

Навіть лежачи без свідомості, Ча Відже тремтів усім тілом. Час від часу він здригався, ніби на мить приходив до тями, і борсався так, наче хотів вирватися з рук Лі Сайона. Але той тримав його міцно, не даючи втекти.

Зрештою Ча Відже згорнувся клубочком і мертвою хваткою вчепився в плащ Лі Сайона. Сльози, що зібралися на його мокрих віях, впали на штани Лі Сайона. Він завагався, та зрештою таки прибрав руку. У такому стані навіть легкий дотик міг його добити.

— …Ти мене чуєш?

Здриг.