Навіть без підпису було зрозуміло, кому належить цей почерк. Це міг бути лише Лі Сайон. Бо хто б іще собі дозволив таку фамільярність і звернувся до Ча Відже просто на «ти»? Він закотив очі.

Якщо так подумати…

Останнім часом цей малий перестав називати його «хьоном» і натомість почав постійно тикати, хіба ні? Ча Відже провів кінчиками пальців по рядках у блокноті. Звісно, від чорнила не могло йти жодного тепла, але…

— …А почерк у тебе досить охайний, — усе ж ніяково буркнув він собі під ніс.

Чомусь він думав, що там буде такий самий жах, як і в Нам Вуджіна. Хоча, можливо, це Юн Бін навчив його нормально писати. Прокручуючи в голові цю безглузду думку, він почав порпатися по захаращеному столу в пошуках ручки. Він уже збирався було написати відповідь прямо в цьому ж блокноті, але раптом завмер.

…А воно взагалі дійде до нього?

Якщо ні, він виглядатиме як ідіот, що нашкрябав «я спостерігаю» в дослідницькому журналі Нам Вуджіна. А з іншого боку, Лі Сайон теж навряд чи був певен, що Ча Відже побачить ці рядки. Саме формулювання «чи може бути так» натякало на те, що це був свого роду постріл в небо. Тож у такому разі Ча Відже теж міг ризикнути.

Він злобно втупився у рівні літери, залишені Лі Сайоном, а тоді, підхопивши один із зім’ятих аркушів, що валялися на столі, влаштував собі імпровізований урок каліграфії.

[Я спостерігаю.]

Він підніс свій напис до охайних літер у блокноті. Порівняно з письмом Лі Сайона його поспіхом накидані слова виглядали так, ніби їх вивела пара черв’яків.

— …

Ні. Так не піде.

Ча Відже глибоко вдихнув і спробував іще раз, старанно виводячи кожну літеру.

[Я — спос — те — рр — …]

Хрусь!

Кулькова ручка зламалася навпіл. Він лише трохи сильніше стиснув її, але вона вмить луснула, причому саме на приголосній, що виглядало навіть якось зловісно. Ча Відже розгублено подивився на шматочки пластику в своїй долоні, а тоді запхав їх у кишеню. Ну, вибач, Нам Вуджіне. Він узяв зі столу іншу ручку і знову почав обережно виводити по одній літері за раз.

[Я — спос — те — рі — гаю — …]

Трісь!

Хрусь!

Він зламав три ручки поспіль, перш ніж нарешті зрозумів, що вимушено красивий почерк і дешеві кулькові ручки співіснувати просто не здатні. У ресторані похмільного супу він завжди писав абияк, тому ніколи раніше цього за собою не помічав.