Професор Чан погладив бороду і щиро розсміявся.

— Що ж, не думав я, що колись подібне почую. Після того, як звели меморіал, про розлом Західного моря всі геть забули, бо надто вже були зайняті суперечками, чи зможе новий Номер один справді замінити J…

— …

— Розлом Західного моря був простором за межею мого розуміння. І все ж… Мені хотілося знову його дослідити, тому я одразу ж пішов до директорки Гам Сокйон і сказав, що витягну того хлопака, чого б це мені не коштувало. А тоді зібрав усі свої речі й пішов.

Ча Відже перегортав вирізки одну за одною. Отже, усе це зібрав Лі Сайон. Просто заради людини, яка врятувала йому життя й пообіцяла повернутися. Бо та могла заблукати й не знайти дороги назад. Бо, можливо, досі була жива.

Він намагався врятувати когось, чиє ім’я й обличчя навіть не знав…

Пальці Ча Відже легко ковзнули по старій газетній вирізці. Розмите фото юнака в чорній масці й білому шарфі — його зробили здалеку, і він був просто жахливої якості. Одержимість Лі Сайона іноді було важко збагнути.

І все ж саме завдяки їй Ча Відже зараз стояв тут. Він тихо всміхнувся.

Ну що ж… Схоже, рибак рибака й справді бачить здалеку.

Якщо це доля, то нехай так воно й буде. Придушивши дивне тепло, що раптом розлилося в його грудях, Ча Відже запитав:

— Професоре, ви не могли б розповісти більше?

— Ох-хо? Що саме?

— Будь-що про Лі Сайона.

Перш ніж професор устиг відповісти, Со Мінґі, який чекав біля дверей, швидко втрутився в їхню розмову:

— Директорка часто сварить лідера гільдії. У них щось на кшталт любові-ненависті.

— А чому?

Со Мінґі поправив свої сонцезахисні окуляри.

— А ви були б раді, якби хтось постійно переманював ваших найцінніших людей? Лідер гільдії навіть мав нахабство спробувати завербувати тімліда Юн Біна.

— Ох-хо-хо… Зважаючи на характер директорки Гам, вона ще дуже стримувалася, якщо просто сварила його. Якби Юн Бін і справді пішов, вона б точно вигадала спосіб помститися.

— …Кому?