От покидьок. Ча Відже вчепився в руку Лі Сайона, намагаючись віддерти її від свого горла, але, як би це дивно не було, та навіть не ворухнулася.

Лі Сайон пильно вдивлявся в його обличчя, а тоді простягнув іншу руку…

Клац.

…І легко стягнув із його обличчя маску.

Гуп…

Щойно відремонтована маска безсило впала на землю, і Ча Відже витріщився на Лі Сайона широко розплющеними очима. Гаразд, може, тепер, коли він нарешті побачив моє обличчя, то припинить поводитися як останній виродок?

Тобі кінець.

Яке там його заспокоїти… Та тут перевиховання з нуля не вистачить.

Але.

Лі Сайон анітрохи не змінився ні в обличчі, ні в поведінці навіть після того, як побачив Ча Відже, а його пальці, навпаки, стиснули чуже горло ще дужче. Якби він був звичайнісінькою цивільною людиною, Лі Сайон уже точно зламав би йому шию. Ча Відже здавлено застогнав і зціпив зуби.

Цей малий!..

Він силоміць розплющив очі й подивився на чоловіка перед собою. Навіть безжально душачи його, Лі Сайон ще якийсь час уважно вивчав обличчя Ча Відже своїми темними фіалковими очима і зрештою, опустивши погляд, тихо зітхнув.

— І на що я тільки сподівався…

У його голосі змішалася самотність із гіркою насмішкою над самим собою. Ча Відже завмер, відчувши, як липке відчуття тривоги повільно поповзло по його загривку. Лі Сайон поводився так, наче…

Він не впізнав мене?..

Це був несподіваний поворот. Може, портал привів його в геть інший світ? Він хотів було щось сказати, та з його горла вирвалися лише хрипи. Хватка Лі Сайона ні на йоту не слабшала, а повітря катастрофічно не вистачало.

— Як же це дратує… Ти навіть не ілюзія. Ти справжній. А це ще гірше, — пролунав млявий голос.

— Кхе, угх…

— Хтось на кшталт тебе… Не має права носити цю маску.

Хрусь.