Ча Відже охоче узяв квиток. Зустріч із Юн Ґьоль, найімовірніше, дасть йому досить цінну інформацію. Та й узагалі було багато речей, про які він хотів її розпитати. Вона же колись показала йому фрагменти свого сну… І він якимось дивом зміг увійти до Меморіального підземелля, відкривши вдруге портал. Можливо, лише можливо, це можна буде провернути знову.

Тоді мені навіть не доведеться шукати ще один магічний камінь.

Мабуть, радість була буквально написана в нього на обличчя, бо вже за мить Юн Бін тихо засміявся.

— За весь час, що я тебе знаю, J… Здається, я ще жодного разу не бачив тебе таким щасливим. Я радий, що віддав його тобі.

— …

Ча Відже вмить закляк, а його пальці, що досі клопітливо крутили квиток, та й усе його тіло мимоволі напружилися. Юн Бін ледве стримав сміх, прикривши рота й відвернувшись, та зрештою все ж прокашлявся й заговорив знову:

— Але… Ти ж знаєш, що це за квиток?

— Так, звісно.

— Так, кажеш? Гм… Але ж ти, J, пропустив Виставку ремісників. То де ти його міг бачити?

От бляха!

Рука, що до того гралася з квитком, знову завмерла. Точно. Тоді Ча Відже прийшов під виглядом секретаря лідера гільдії Падо. Втім, виправдань можна було вигадати безліч, тож не велика біда.

— …Хон Йесон вихвалявся. Казав, що зробив щось подібне, — крутнувши квиток між пальцями, відповів Ча Відже.

Більшість проблем можна було вирішити, просто згадавши ім’я Хон Йесона або Скумбрії. Чомусь здавалося, що його навички брехні дедалі вдосконалюються. Ча Відже проігнорував легкий укол провини, що почав скребтися десь у грудях.

— Ах, он воно що. Він же розповів тобі, як цей квиток працює? — легко кивнув Юн Бін і всміхнувся.

— Сказав, що це ключ до створеного ним простору.

— Саме так. Хочеш скористатися ним просто зараз?

Кивнувши, Ча Відже взяв квиток у руку й заплющив очі.

А за мить, коли їх розплющив…

Він уже стояв у класі.

…Це не кімната очікування?