Перед ним, схрестивши руки, стояв Нам Вуджін і всім своїм виглядом неначе казав: «Ну давай, пояснюй, що тут, у біса, коїться». Тож Ча Відже нічого іншого не лишилося, крім як, бурмочучи, переповісти всю історію від самого початку й до кінця. Одразу після того, як Ганібі та Юн Ґьоль вибралися з підземелля, Лі Сайон відштовхнув його руку, сказавши, що не може піти. Ча Відже, якого це неабияк зачепило, позичив силу Юн Ґьоль, щоб на мить зазирнути до нього. Спочатку Лі Сайон його не побачив, але в останню мить усе ж таки помітив. Після цього короткого рандеву Юн Ґьоль йому пояснила, що Лі Сайон, схоже, тісно пов’язаний із тим підземеллям і, ймовірно, саме тому не може звідти вийти…

— Отже, — заговорив цього разу Со Мінґі, який саме складав метелика з апельсинової шкірки. — Ви намагаєтеся сказати, що ми можемо прочитати інформацію з цього записника тільки через те, що лідер гільдії зараз знаходиться всередині підземелля, так? А розробка вакцини може зайняти бозна-скільки часу без цього нотатника. Тож, іншими словами, ми не можемо просто так витягти його звідти... Я ж правильно розумію?

— Саме так.

— І вам, клієнте, лише ненадовго вдалося туди зазирнути, але… Гм-м, лідера гільдії це неабияк обурило? І тому він з котушок остаточно злетів? Гаразд, так чи інак, але факт лишається фактом — ось цей напис він лишив як доказ того, що вас бачив.

— Та він йобу дав!

— Гарно сказано, але то неважливо… — пробурмотів Со Мінґі, погладжуючи підборіддя. — Тоді хіба не можна просто почекати? Хоч він і лідер нашої гільдії, але зараз куди важливіше завершити роботу над вакциною.

Він перевів погляд на Ча Відже, ніби перевіряючи, як той відреагує.

— Гм, як би це м’якше сказати? Заради порятунку світу давайте залишимо лідера там.

— Ти ж навіть не намагався підібрати слова! Навіщо тоді було заглядати йому в очі, якщо збирався отаке бовкнути? — Нам Вуджін зацідив Со Мінґі по голові планшетом.

Той навіть не здригнувся й спокійно продовжив чистити апельсин.

— Та ні, він має рацію, — знизав на те плечима Ча Відже.

Він знав, що цей момент рано чи пізно настане — момент, коли доведеться покласти на терези порятунок світу і Лі Сайона. Раніше Ча Відже без вагань обрав би світ. Навіть якби в пастці зрештою опинився він сам, то не вважав би це чимось несправедливим і просто терпляче витримав би це. Краще вже він, ніж хтось інший.

Але тепер…

Лі Сайон, що гарячково перебирав ті камені збереження. Лі Сайон, що корчився всередині скляної камери. Лі Сайон, який готовий був чекати вічність, вірячи в обіцянку без жодних гарантій. Лі Сайон, який більше не витримає без нього…

— …

Ча Відже не міг його покинути. Не міг відпустити того єдиного, хто чекав на нього, повільно втрачаючи себе з кожною миттю цього нестерпного очікування.

— Це так, але… — тихо сказав Ча Відже. — Я хочу спробувати знайти інший спосіб.

— Ага, я так і думав. Та й мені було б не на руку, якби людина, що платить мені зарплату, просто зникла. Ось, тримайте подаруночок, — сухо відповівши, Со Мінґі простягнув йому апельсинову шкірку.

Вона була складена… У формі дракона? Він що, справді зробив дракона з апельсинової шкірки? Ча Відже розгублено глянув на нього, але Со Мінґі вже потягнувся за наступним апельсином.

— Та й мені ще треба оформити травму як виробничу, тож лідера гільдії все одно доведеться повертати.