Попри всю зацикленість на своїй меті, кінець зовсім не поспішав. Здавалося, він навмисне тягнув час, ретельно готуючись до остаточного знищення цього світу.
Ба більше, «воно» час від часу кліпало. Коли заплющувалося око, знову перетворюючись на «чорну діру», процес відбілювання й мутації припинялися. Тож для виснажених мисливців це був єдиний шанс перепочити й розробити план дій до того, як воно розплющиться знову…
Перед будівлею гільдії Падо.
— Будь ласка, дотримуйтеся черги~
— Місця вистачить усім, тож не пхайтеся! Хто лізтиме поперед інших, не зайде взагалі! Я за всіма стежу! — голосно вигукували мисливці одне попередження за іншим.
Ча Відже насунув бейсболку нижче й, підтягнувши чорну маску вище, опустив погляд — Пак Хаюн, тримаючи його за руку, з нудьги розгойдувала нею вперед-назад.
— …Ми повинні завершити евакуацію мешканців до того, як воно знову стане білою дірою, — безупинно гомоніли голоси у його навушнику.
— За прогнозами, фаза чорної діри триватиме 53 хвилини.
— Мешканців поблизу підземелля району Ґуро вже евакуйовано…
Після того, як біла діра вперше розплющила око, школи поблизу еродованих підземель наказали закрити, а у поштових скриньках залишили повідомлення з адресами укриттів. На щастя, Пак Хаюн та її бабусю розмістили в укритті гільдії Падо. Щоправда, бабусю, якій було важко пересуватися, першою забрав якийсь дивак у сонцезахисних окулярах. Схоже, до цього приклав руку Со Мінґі.
Треба буде подякувати йому при зустрічі.
Ча Відже глянув у небо — хмари, що закручувалися виром, досі залишалися темними. Аж раптом Пак Хаюн смикнула його за руку.
— Дядечку.
— М-м?
— У мене ніжка болить.
Пак Хаюн поплескала себе по нозі. Після понад тридцяти хвилин стояння в черзі було й не дивно, що в неї занили ноги. Ча Відже повернувся до Пак Хаюн спиною й присів навпочіпки. Вона миттю обійняла його за шию — і він підвівся, підхопивши її собі на спину.
— Хе-хе. Дядечку, ти найкращий, — поряд із самим вушком пролунав її пустотливий сміх.
— Ти ж не прикидаєшся, га?
— Ні-і-і-і? Вона справді болить?
— Ну-ну, вірю.