Ідучи поруч із Лі Сайоном і тримаючи його за руку, Ча Відже переповів тому все, що дізнався від Хон Йесона. Це місце було чимось на кшталт перевалочного пункту, купою мотлоху, який проковтнули монстри з величезними пащами, а справжнє джерело Апокаліпсиса знаходилося деінде. Сам же Хон Йесон зник у їхньому світі, але якимось дивом опинився тут і пошкодив ногу й око, хоча всіх подробиць Ча Відже так і не дізнався.

Уважно його вислухавши, Лі Сайон зрештою просто знизав плечима.

— Ну… Не дивно. У цього хлопця життів більше, ніж у кота.

Ча Відже кивнув. Щира правда. Цього гада хрін уб’єш. На краю поля зору з'явився пошарпаний намет Хон Йесона, тож Ча Відже знову натягнув чорну маску на своє обличчя.

— Чого ви так довго~?! Я вже думав, ви там застрягли, — помітивши їх, весело замахав рукою Хон Йесон.

— Заговорилися.

Лі Сайон схрестив руки на грудях і окинув намет прискіпливим поглядом, злегка примружившись.

— Ця твоя халабуда від одного легкого поштовху завалиться.

— Для життя на самоті цього цілком вистачить, зрозумів? До речі, ти теж прийшов сюди розібратися з джерелом Апокаліпсиса?

— Ні, — Лі Сайон ткнув великим пальцем у бік чоловіка поруч із собою. — Я пішов сюди за ним. Мені просто досить вчасно передали, що він стрибнув просто в пащу монстра.

Ча Відже незграбно відвів погляд убік, а Лі Сайон лише всміхнувся куточком губ, примруживши свої фіалкові очі, і ліниво постукав пальцем по руці.

— Уявляєш, як воно було? Почути таку новину одразу після втечі з Меморіального підземелля. Мабуть, ти і на мить себе на моє місце не подумав поставити…

— Та я ж уже вибачився!

— Ні, не вибачився.

— Добре! Вибач!

— М-м-м… Ні. Щирістю якось і не пахне. Вперше отримую таке халтурне вибачення.

— А ви двоє, як бачу, досі чудово ладнаєте~

Хон Йесон тихо засміявся, порпаючись серед мотлоху у своєму наметі.

— Та менше з тим і ближче до справи. Незабаром погляд Апокаліпсиса повернеться сюди, тому краще забратися всередину до того, як це станеться.

— Звідки ти це знаєш?