Пробігши чималу відстань, Ча Відже нарешті сповільнився, щоб перевести подих. Перед ним без кінця простягалася біла пустеля, а лапатий сніг усе ніяк не вщухав. Земля, де не було видно обрію. Чи зможе він узагалі відшукати тут Лі Сайона? Він до болю прикусив нижню губу, а тоді знову побіг щодуху вперед. Під його ногами, немов розбите скло, один за одним миготіли незліченні фрагменти чужих спогадів.

І раптом у його голові промайнула одна думка.

Якщо в цьому місці зібрані спогади всіх, хто загинув через Апокаліпсис… то спогади тітки теж мають бути тут.

Він збився з кроку.

Тоді тут мали бути й спогади мисливців, які загинули в розломі Західного моря.

Ча Відже зупинився.

Спогади тітки…

Він знав, що це марно. Як у такому безмежному просторі знайти спогади конкретної людини? Але його тіло відмовлялося рухатися далі. Він упав на коліна й почав обома руками розгрібати білий пісок. Його пальці лоскотали чужі спогади, наче дрібний пил. І все ж він не зупинявся. Він рив і рив, затято, без упину.

Кінчики пальців німіли, а руки вже почали нити від болю. Він утратив лік часу. Хоч як би глибоко він не копав, цьому піску не було кінця-краю, і серед усієї цієї пустки залишився тільки Ча Відже, весь укритий білим попелом.

— …Ха!

Він закинув голову й уривчасто засміявся. На що він узагалі сподівався? Він просто…

Просто хотів ще бодай раз побачити обличчя своєї тітки.

І обличчя тих, хто разом із ним увійшов до розлому.

Із неба без кінця сипалися біле світло й сніг. На одну коротку мить у його голові промайнула думка: «Може… Було  б не так уже й погано просто залишитися тут назавжди». Але це була лише миттєва слабкість.

Раптом він відчув, як його коліна почали провалюватися вниз. Він повільно опустив погляд. Йому не здалося. Білий попіл поглинав його, немов живе болото.

— Якого біса!..

Ча Відже різко підхопився на ноги й почав гарячково обтрушувати їх. Що тут узагалі коїться? Він іще не встиг нічого зрозуміти, як земля під ним умить провалилася.

— …Бляха!

Він знову кинувся вперед, та з кожним кроком ноги дедалі глибше грузли в схожому на сніг піску. Аж раптом у голові промайнула моторошна здогадка.

Та ні, ні. Ти вирішила мене проковтнути лише через одну таку думку? Скажена пустеле?