— …Тобто.

— Так.

— Якщо підсумувати все, що я почув.

— Так.

— Ґьоль зайшла в еродоване підземелля, аби знайти фрагмент світу, а Хон Йесон, який раптово зник, теж увійшов туди з нею з невідомої причини.

— Так.

— Потім з якихось причин підземелля реструктуризувалося. У цей час я зустрів вас, і, поки захищав вас обох від боса підземелля та зрештою втратив свідомість, раптово з’явився J і одним ударом розтрощив голема?

Хрусь.

— Саме так.

— І J сказав передати всім, що він повернувся? Прямо так і сказав?

— Так. J неймовірно сильний. Як і очікувалося від першого номера. Він пробив того велетенського голема одним ударом, уявляєш?

— Кукуріку!

— …Я справді маю у це повірити?

— А що я можу зробити, якщо це правда? Якось образливо, що мені не вірять, навіть коли говорю справжнісіньку правду.

— Ух…

Юн Бін, з голови до ніг обмотаний бинтами, глибоко зітхнув, лежачи на лікарняному ліжку. Навколо стояли кошики з фруктами і квітами, коробки з лікувальними напоями. Рожеві стрічки з побажаннями якнайшвидшого одужання ледь тріпотіли на вітерці, що проникав у палату через відчинене вікно. Юн Бін приклав відносно неушкоджену ліву руку собі до лоба і пробурмотів:

— Як чутки про моє зомління так швидко розлетілися?

— Через чат високорангових мисливців, мабуть? Здається, новина в основному ходила Першим каналом, а от поширили її вже великі гільдії, як-от HB, Падо та Самра.

— …

— У країні, де інформація поширюється зі швидкістю світла, секретів не буває, шановний чиновнику.