Відтоді він жодного разу так і не пошкодував, що схопив того хлопчика за руку у розломі Манґвон. Однак…

— Його стан значно покращився через постійне лікування. Щоправда, повністю він так і не одужав. Періодично йому потрібно було вводити протиотруту… Але я так і не повернувся з розлому Західного моря, а постачання інгредієнтів для протиотрути, мабуть, зрештою припинилося, — недбало пробурмотів Ча Відже, засунувши руки у кишені свого фартуха.

Те, що він не зміг взяти на себе всю відповідальність, досі, крізь стільки років, мучило його, розриваючи серце на дрібні шматки. Хлопчик, який, найімовірніше, тихо загинув, без нього, залишався водночас і теплим, і настільки болючим спогадом у глибині його душі.

Чи врятував J усіх тих, хто увійшов до розлому Західного моря, залишивши того хлопця позаду? Ні. Він нікого так і не зміг врятувати — ні тих людей, ні цього хлопчика. Ба більше, він вижив і опинився у світі, якому вже просто не був потрібен. Спина героя, якого колись боготворили, тепер була затьмарена плямами численних поразок.

Можливо, саме тому люди, яких він зміг врятувати у підземеллі під станцією Чонґно 3-ґа, були для нього особливо дорогими. Це були ті, кого він нарешті зміг врятував після стількох невдач.

Ча Відже не розумів, чому раптом вирішив розповісти цю давно поховану історію. Якщо так задуматися, він ще ніколи раніше ні з ким нею не ділився.

— Минуло вже вісім років з того часу, як я востаннє заходив у розлом. Якось так, — переминаючись із ноги на ногу, все ж додав.

— …

Со Мінґі мовчки слухав, не виказуючи ні співчуття, ні занепокоєння. І саме це, як не дивно, допомогло Ча Відже почуватися трохи спокійніше. Нарешті, постукуючи стилусом по екрану, Со Мінґі заговорив:

— Питаю просто для уточнення, не сприйміть неправильно. Ви коли-небудь намагалися звернутися до детективного агентства? Нині багато таких контор під керівництвом мисливців.

— Пробував, але, щойно я озвучував умови, мене одразу виганяли. Ну, це цілком було очікувано.

— А запити щодо медичних записів? Якщо це було вісім років тому, в лікарні ще мають зберігатися деякі документи.

— Авжеж я пробував. Але мені сказали, що доступ мають лише сам пацієнт, родичі або офіційний опікун.

— Гм…

— Ну, J міг би їх отримати, але я не J, а Ча Відже, —  він кинув погляд на календар і, трохи помовчавши, невдовзі продовжив: — Та й узагалі… Я не оформлював його офіційно.

— …Перепрошую?

Побачивши здивування на обличчі Со Мінґі, Ча Відже зітхнув і зізнався у тому, що до сьогоднішнього дня приховував:

— Я, е-е, потай зареєстрував його під ім’ям J. У мене були певні домовленості з лікарнею.

— Перепрошую?!

Голос Со Мінґі підскочив на октаву, а Ча Відже лише знизав плечима.